Чернівецькі вулички

Стихи на украинском языке из третьего раздела книги Владимира Николаевича Мельникова "Друзям. Моим товарищам. To my friends"



 

Пригадай

 

Моя люба, я пригадую знову

Нашу юність, почуття наші чисті,

Нашу зустріч - незабутню зимову,

Падав сніг у Чернівцях урочисто...

 

Кращі роки, як один, проминули,

Неможливо їх назад повернути.

Але серце мене кличе в минуле,

Щоби розумом всі втрати збагнути.

 

Був тривалим шлях до тебе, кохана,

Та за це я  не кляну нашу долю...

Не розквітне без розлуки Кохання,

Як і щастя -  не буває без болю.

 

Врешті решт ти, кохана, зі  мною,

Ми з тобою - краща в світі родина!

Та, на жаль, нам вже запізно з тобою

Сподіватися на доню  чи  сина.

 

Пам’ятаєш нашу зустріч зимову?

Падав сніг у Чернівцях урочисто,

Наші погляди і наші розмови...

Де вони літа ті юні і чисті?


 

Лист  мамі

 

Пробачте, мамо! Я недобрий син,

Бо Ви писали: “з кожним роком гірше,

На пенсію не підеш в магазин…”,

А я - пишу Вам недоречні вірші

 

Про сенс життя, гармонію краси

І що не все вимірюється грішми…

Так, за красу не купиш ковбаси,

Не нагодуєш праведних і грішних,

 

Колодязь не відновиш, якщо він

Давно вже на подвір’ї завалився…

Та піднімався Київ із руїн

І зараз, мамо, – гарний, наче вмився.

 

Будуються собори і метро…

Повірте, мамо, це не тільки гроші!

Крокують поруч Кривда і Добро,

Є люди ненажери, є й хороші.

 

Ніхто не прибере за нас сміття

І не здолає труднощів… Тож, мамо,

Хіба не в тому вищий сенс життя -

Сприймати все з любов’ю і піснями?

 

Я вірю, що краса - врятує світ

І людяність - паскудство переможе!

Терпіння і здоров’я дай Вам Боже,

А Чернівцям – уклін мій і привіт.


Чернівецькі вулички

 

Чернівецькі вулички,

Школа тридцять третя

Нас звели з тобою

На усе життя.

Пам’ятаєш булочки

В шкільному буфеті,

Першої любові

Мить передчуття?

 

Клопотами власними

Ми тепер сповиті.

Виразки й коліти...

Словом - “се ля ві”.

Наших однокласників

Розвіяло по світу -

Вітя Пополітов

З Іоніной - в Москві,

 

Зисельман - в Ізраїлі,

Давидова - у Штатах,

А Міхно і Носов -

У Києві, як ми...

Та, на жаль, проґавив я

Тебе у Карпатах.

В історії відносин

То був сезон зими.

 

Білі гладіолуси

Нас не зупинили,

І розкрити очі

Не примчав Пегас.

 

Шлюбні дзвони голосно

Для тебе дзвонили,

Але шлюбні ночі

Були не для нас.

 

Попри все не втратили

Те, що нас єднало -

Буковинські пісні,

Чернівці... А втім,

Мріям не зарадили,

Або ще не знали -

Не буває пізно

Повертатись в дім.

 

Це тепер ми знаємо

Кращий шлях до Дому,

Де панують радість

І сезон весни.

Бо кохання маємо, 

Й легко і свідомо

Увійдемо в старість

Та у вічні сни.

 

Чернівецькі вулички -

Це мої знамена,

Де “Марічка” ллється

Просто із вікон.

Ароматні булочки

Ти печеш для мене,

А мені здається,

Що це давній сон.


Михайлові Ткачу

 

Михайло Ткач...

Білоголовий,

Неначе янгол уві сні.

Він – незабутнє,
Тепле слово,

Джерельні, лагідні пісні.

Михайло Ткач –

Це світ смерічок

І кучерявих ясенів.

У Буковиночки-Марічки

Є сином він

Серед синів.

Та син Миколи і Марії

Не тільки Буковини син,

Він ціле людство

Словом гріє.

Його співає – і грузин,

І росіянин…

Я у Штатах

З американцями співав

Пісні Ткача,

Та  так, що в Татрах

Той спів і горець відчував.

Як білий сніг Ткача сивини,

Ознака мудрості і втрат.

Коли втрачаєш половину,

Влучає в серце сніг і град,

І у “зазим’є”*  холод кличе…

_______________

* ”Зазим’є” - назва поетичної збірки М.М.Ткача

 

Але у білій сивині

Й лелека весняна курличе,

І яблуневий цвіт весни.

Тож рано у “зазим’є”, рано!

Ще довго наяву

Й у снах

Вам промовляти:
«Добрий ранок!
Ти знов прийшла, моя Весна!»


 

 

Про білого птаха

 

На пагорбах високих Роща-Стинки

Моє дитинство сонячне пройшло.

Там ще біліє мамина хустинка,

А за садком ховається село.

 

З тих пагорбів так бачилось далеко...

Неначе на долоні - Чернівці.

Там планер білокрилий, як лелеку,

Я гордовито ніс в своїй руці.

 

Мій птах злетів, кружляючи, за хмари,

І зник собі у вирії весни...

Можливо теж за синім небом марив,

Яке мені приходило у сни.


 

Леонідові Каденюку

 

У десять років пацани

Звичайно мріяли про небо.

Був квітень і, не ковзани,

Подряпані велосипеди

Нас мчали в сонячну блакить!

І лише голос Левітана

Зміг зупинити все на мить:

«Гагарін в космосі!!! Світанок

Космічної доби настав!!!»

 

Святкуючи цей день щороку

Ми в крижаний пірнали став.

То були наші в космос кроки…

 

Між Чернівцями й Хотином,

У вишиванці білій з льону,

У Клішківцях, жив хлопчик Льоня.

Йому не раз наснився сон,

Що мама чує у новинах

Як корабель його гримить,

А на далекій Буковині

Все зупинилося на мить…

 

Колумбії приходять в сни

Новим підкорювачам неба.

Їм ще рости і вчитись треба,

Та час мине і вже вони,

Як Каденюк, злетять у небо!


 

 

Сторожинець

 

М.Гаденку

 

Міхальча, Кам’яна… А там – вже за лісами

Сховався, наче рай, Сторожинець…

Під небом синім, як під парусами,

До Чернівців пливе він навпростець.

 

Купався там з братами у Сіреті,

Вночі - рибалив, вдень – збирав гриби,

Стріляв фашистів клятих в очереті

І бабцям на базар тягав торби.

 

Там народились наш Мар’ян Гаденко,

Валерій Цибух, мій молодший брат…

Там вперше схвилював моє серденько

З книжок старих Шевченко і Сократ.

 

Але, на жаль, канікули минали,

І повертались ми до Чернівців,

Де на Сторожинецькій вже чекали

Своїх найкращих друзів і гравців.


 

 



Создан 08 окт 2015



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником