Василь Степанович Горбатюк

Служба в Генеральній військовій інспекції при Президентові України



Мені завжди щастило на зустрічі зі справжніми людьми, які з дитинства мають дар відрізнення добра від зла та, крокуючи по життю, не втрачають цей дар під впливом ідеологій, релігійних догм, життєвих обставин…

Усі ці справжні люди вчяться все своє життя. Вони є багатогранно талановитими, мудрими і водночас нефальшивими, скромними, з природним відчуттям слова. Бо загальновідомо, що той, хто ясно мислить, той і ясно висловлює свої думки.

Як на мене, такою людиною є і генерал-полковник Горбатюк Василь Степанович, який перед звільненням з військової служби обіймав посаду радника Генерального інспектора Генеральної військової  інспекції при Президентові України, де з 1995 року також служив і я.

Пригадую нашу першу зустріч.

Одним із службових повноважень Василя Степановича було попереднє ознайомлення та візування проектів документів, які підписувалися посадовцями вищого державного рівня.

В той час в Україні проводилися роботи, по’вязані зі скороченням ракетно-ядерних озброєнь, генеральним підрядником яких була американська корпорація «Бектел».

Так сталося, що Прем’єр-міністр України Віктор Ющенко з інтервалом в десять днів, поставив свої підписи під двома документами щодо залучення двох українських субпідрядників для виконання певної частини згаданих робіт, а це призвело до конфлікту інтересів та порушення умов виконання відповідного міжнародного договору між Україною та США. Наслідок – нота протесту міжнародного відомства Сполучених Штатів з вимогою дотримуватися взятих договірних зобов’язань.

Готувати пропозиції та проекти листів як керівнику інспекційної групи міжнародного військового співробітництва та виконання міжнародних договорів з питань роззброєння та контролю над озброєннями було доручено мені.

Коли пакет документів був готовий, постукав у двері службового кабінету Василя Степановича. Відрекомендувався.

Генерал-полковник, вдягнений в цивільний костюм темного кольору, підвівся та протягнув для привітання руку. Попри суворе дотримання генералом статутних вимог старшого за військовим званням, в його погляді світилася привітна посмішка та нештучний інтерес до незнайомого полковника.

Коротко доповів про суть справи. Попросив завізувати другий примірник. Пояснив, що, на мою думку буде краще, якщо ситуацію виправить сам Віктор Андрійович без втручання глави  держави, відкликавши документ, який суперечив вимогам міжнародного договору.

Василь Степанович відразу звернув увагу на червоний прямокутник з написом «ТЕРМІНОВО» та відклав убік інші документи, з яким вже працював.

- Дозвольте, Володимире Миколайовичу, годинку попрацювати з вашими пропозиціями. Я вам зателефоную.

- Звичайно, Василю Степановичу.

Не пройшло і години, коли В.Горбатюк запросив мене до кабінету.

- Документи завізовано, але я дещо виправив. Сподіваюся, Володимире Миколайовичу, що ці незначні правки будуть корисними, - з повагою потиснув мені руку генерал-полковник, повертаючи пакет документів.

Коли в своєму кабінеті я переглянув зроблені Горбатюком правки, мимоволі вголос здивовано вимовив: «Нічого собі незначні правки… Хіба це правки? Це, як професійний мазок видатного майстра».

Запропоноване Василем Степановичем красномовно вказувало, що сивочолий генерал-полковник є справжнім аналітиком і майстром слова. Звичайно всі його зауваження були враховані. А вже наступного дня  Глава Адміністрації Президента України Володимир Михайлович Литвин підписав на ім’я Віктора Андрійовича Ющенка листа, проект якого було розроблено в Генеральній військовій інспекції.  Після цього письмового звернення до Віктора Андрійовича непросту конфліктну ситуацію між Україною та США було блискавично врегульовано.

Думаю, що Василь Степанович Горбатюк може і не пам’ятати саме про цей випадок, оскільки через його «золоте» перо пройшло дуже багато інших важливих документів, що розроблялися автором цих рядків та іншими фахівцями президентської інспекції.

Ще декілька штрихів до портрету генерал-полковника Горбатюка Василя Степановича.

Даруючи мені свою книгу, Василь Степанович написав:

«Володимиру Миколайовичу Мельникову – з глибокою повагою і вдячністю за спільну працю у ГВІ ПУ, за офіцерську честь і людську порядність, за вірність дружбі і відданість інтересам справи. Підпис. 21.02.2005 р.».

Завдяки цій книзі, на с.183 отримав можливість прочитати вірші Василя Горбатюка «Не втрачаймо вічне», які можуть прикрасити поетичну творчість багатьох наших класиків:

«Втім, міняється світ і життя блискавично…

Ще у долі багато складних перехресть.

На яких нам важливо не втратити вічне:

Совість, Віру, Надію, Порядність і Честь».

Відразу пригадав як перед відправленням деяких віршів до редакції газети «Народна Армія» Василь Степанович, на моє прохання та не на шкоду службовим справам, переглядав відповідні рукописи. Як завжди, дуже шанобливо та коректно, запропонував мені дещо змінити. І ці зміни, чесно зізнаюся, зробили мої твори більш яскравими.

Це, зокрема, стосується віршів «Осіння зустріч», надрукованих пізніше на с.195 моєї книги «Українці – не папуаси», де я використав словосполучення «юнка-весна», запропоноване Василем Горбатюком. Аналогічно я дослухався рекомендацій мого старшого друга, надсилаючи до редакції вірші «Випадок у метро», які також знайшли своє місце на с.128 згаданої книги.

Ось такий він Василь Степанович Горбатюк – мудра і небайдужа людина з молодою і щирою душею, з яким мені пощастило служити в Генеральній військовій інспекції та якому 28 січня 2018 року виповнюється 76 років.

Благія і вічния Вам літа, дорогий Василю Степановичу!

 

Володимир Мельников, м.Київ



Создан 24 янв 2018



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником